Буддизм

«Протиотрута» від незастосування: застосування (використовувати «протиотруту» від сонливості та збудженості).

«Протиотрута» від надмірного застосування: утримання від застосування (послабити свої зусилля).

При застосуванні «восьми протиотрут» «п'ять помилок» поступово зникають, і людина проходить «дев'ять рівнів зосередженості»:

1) установка мислення — зосередження мислення і спряму

вання його на внутрішній об'єкт (наприклад, на ві-зуалізований образ Будди);

2) продовження установки — продовження зосередження на об'єкті; триває довше, ніж попереднього разу;

3) відновлення — негайне реагування на відволікання і повернення до об'єкта;

4) посилена установка — збирання мислення для переходу від зосередженості на головних аспектах об'єкта медитації до сталішої його установки на другорядних аспектах об'єкта;

5) дисциплінування — усвідомлення позитивних (приємних) результатів, які приносить медитативна зосередженість, та, як наслідок, відчуття радості;

6) заспокоєння — зняття неприязні до медитативної зосередженності;

7) повне заспокоєння: за допомогою певних зусиль відкидання навіть найменшої сонливості чи збудженості, щойно вони з'являться;

8) стабільність — медитативна зосередженість стабілізується настільки, що вже ніщо зайве не зможе перервати цей процес;

9) органічність — фіксація на об'єкті здійснюється сама по собі, без додаткових зусиль.

Ці «дев'ять рівнів зосередженості» досягаються за допомогою «шести сил». Перший рівень — силою послуху, другий — силою роздумів, третій і четвертий — силою уваги, п'ятий і шостий — силою усвідомлення, сьомий і восьмий — силою зусилля, дев'ятий — силою знайомства.

Дев'яти рівням зосередженості відповідають чотири види розумової діяльності, за допомогою яких мислення оволодіває своїм об'єктом:

1) примусова фіксація — на першому і другому рівнях зосередженості мислення із зусиллям фіксується на об'єкті концентрації;

2) переривчаста фіксація — від третього до сьомого рівнів зосередженість чергується з неуважністю;

3) стабільна фіксація — на восьмому рівні мислення набуває здатності концентруватися на об'єкті не відволікаючись;

4) фіксація, що сама себе підтримує, — на дев'ятому рівні мислення самотужки утримується на об'єкті.

Як стверджує Далай-лама XIV, якщо скрупульозно дотримуватися наведеної методики, то бездоганної медитативної зосередженості можна досягти приблизно через рік систематичної практики.

Практика вищої мудрості. Ламаїсти виділяють п'ять видів мудрості, головними з яких є мудрість, що пізнає умовне, або номінальне, знання, та мудрість абсолютного знання, тобто знання природи буття. Кожна з них має безліч аспектів. За їх допомогою можна повністю подолати бар'єри аморальності та перепони до всезнання. Об'єктом такої мудрості є пізнання кінцевої природи всіх явищ, яка ще називається порожнечею, або ніщо, де не існує ні речовини, ні шуньята (свідомості). Ніщо виступає як запере­чення самобуття (самосущого буття) будь-чого і всього.

Щоб почати пізнавати порожнечу, насамперед слід глибоко вивчити великі книги. Лише після того завдяки почутому про порожнечу від інших виробляється:

1) мудрість, що виникає зі слухання. Згодом внаслідок численних роздумів про значення порожнечі з'являється

2) мудрість, що виникає з роздумів. Достатньо оволодівши медитативною зосередженістю на рівні глибокої переконаності, набувають

3) мудрості, що виникає з медитації. Це відбувається тоді, коли розум стає надзвичайно сильним внаслідок спрямованості мислення на суть порожнечі. Формується гармонійна підвладність розуму і тіла, так само як у стані спокою. Але у випадку спокою гармонія підвладності розуму і тіла досягається силою зосередженої медитації, а тут — силою аналітичного мислення. Коли особлива медитативна зосередженість поєднується з гармонією такого порядку, настає особливе прозріння. Оскільки таке прозріння виникає тоді, коли об'єктом медитації служить порожнеча, то ця медитативна зосередженість виступає як поєднання спокою і особливого прозріння, що пізнає порожнечу.

Вважається, що при виконанні всіх цих вимог (трьох практик), спираючись на прийняття сховища (вчення Будди) та усвідомлення зв'язків між діями та їх результатами, можна досягти стану звільнення. Якщо ж додатково розвивати ще й бадхичитта (спрямованість на просвітлення), яка породжується любов'ю і милосердям, та виконувати згадані три практики у поєднанні з націленістю до вищого просвітлення заради блага всіх живих істот, то можна досягти верши­ни всезнання, тобто найвищого звільнення — стану Будди.

Використана література.

1. Андросов В. П. Буддизм Нагарджуны: Религиозно-философские трактаты. — М., 2000.

2. Будда: История о перерождениях. — М., 1991.

3. Будон Р. История буддизма. — СПб., 1999.

4. Бхагавад-Пта як вона є. — 1990.

5. Васильев П. История религий Востока. — М., 1999.

6. Дандарон Б. Мысли буддиста. — СПб., 1997.

7. Кочетов А. Буддизм. — М., 1986.

8. Малерб М. Религии человечества. — М. — СПб., 1997.

9. Пименов А. В. Возвращение к дхарме. — М., 1998.

10. Рудой В. И. Классическая буддийская философия. — СПб., 1999.

11. Сінь Тін. Буддизм — для досконалості цього життя. — К., 1999.

12. Сущность дзэн: Искусство быть свободным. — СПб., 2000.

13. Эррикер К. Буддизм. — М., 1999.

 Скачать реферат