Природа державної влади

Однак далеко не всі вважали природу держави божественною. На початку XX ст. Б. Кістяківський зазначав: «Держава навіть тепер викликає жах і здригання. В уявленні багатьох держава є якимось деспотом, який пригнічує і нівечить людей. Держава - це таке чудовисько, той Звір-Левіафан, як його прозвав Гоббс, який повністю поглинає людей. На думку Ш. Ніцше, держава - найхолодніше з усіх холоднокровних

чудовиськ. Воно також холоднокровно обманює, і цей обман повзе з його вуст: «Я - держава, Я -народ». «Держава, - стверджують інші, - це організація економічно сильних можновладців для придушення й експлуатації слабких і бідних. Держава - це несправедливі війни, що ведуть для підкорення і поневолення слабких і невеликих народностей великими і могутніми націями. Держава завжди базується на силі, її вона ставить вище за все; як втілення сили вона потребує від усіх схиляння перед нею».

Виходячи з філософського розуміння цілого, інтерес якого реалізується, розпадаючись на особливі цілі, Гегель зробив висновок про корисність поділу влади. «Влади в державі повинні насправді бути різні, але кожна з них повинна сама утворити ціле і містити у собі інші моменти. Коли ми говоримо про різний характер діяльності влад, то ми не повинні помилятися, розуміти це у тому значенні, ніби кожна влада повинна існувати сама по собі, абстрактно. Очевидно, що дві самостійності не можуть скласти єдність, а повинні, навпаки, породжувати боротьбу, завдяки якій або буде зруйновано ціле, або єдність буде знову відновлена силою. Так, у французькій революції або законодавча влада поглинала виконавчу владу, або, навпаки, виконавча влада - законодавчу; і безглуздо вимагати тут моральної гармонії». Яскравими прикладами цього були радянський період нашої історії, а також сучасна політично-владна криза в Україні.

Визнаючи корисність поділу влади, Гегель водночас застерігав, що «самостійність влад, виконавчої і законодавчої або безпосередньо розпочинає руйнування держави, або, оскільки держава зберігається, цей поділ влади є початком боротьби, яка закінчується тим, що одна влада підпорядковує собі іншу, створює за допомогою такого підкорення насамперед єдність, який би характер остання не мала, і лише так рятує існування держави». Ці зауваги прямо стосуються сучасної політичної ситуації в Україні.

Виступаючи проти абсолютної самостійності й можливої взаємної ворожнечі, Гегель вважав важливим, щоб визначення влад, що є самі по собі єдиним цілим, становили цілісність і на практиці. Якщо зазвичай говорять про три влади - законодавчу, виконавчу і судову, - то перша відповідає загальності, друга - особливості, але судова влада не є третім моментом поняття, тому що ЇЇ одиничність лежить поза зазначеними сферами.

Думки Гегеля про державу і державну владу актуальні й нині та важливі для подальших наукових розробок і практичної реалізації у процесі трансформації державного управління - від тоталітарного до демократичного.

Принцип поділу влади, зауважує В. Шаповал, помилково тлумачиться як такий, що засвідчує наявність у держави трьох гілок влади з особливими повноваженнями. Однак за усталеною юридичною теорією повноваженнями наділені державні органи та посадові особи, а не умовні «гілки». Фактично в Конституції України йдеться про три основні функції державної влади, які реалізуються спеціалізованими органами.

Нині функціонально-прагматичний підхід витісняє інституціональний. Гарантія дієздатності й стабільності демократичних інститутів - не в розмежуванні трьох основних гілок влади, а в «отриманнях і противагах», в інституціоналізації «контрвлади»: чи то буде оформлення взаємодії між більшістю і опозицією, чи розподіл повноважень і відповідальності між центральним урядом і регіональними (там, де вони існують) чи навіть місцевими одиницями. Тобто на перший план виходить питання про реальне, а не інституціональне врівноваження різних центрів влади. Це зумовлено тим, що класична теорія влади, створена у двопартійну добу, не передбачала, що парламент, уряд, глава держави, найвищі судові посади можуть контролюватися в деяких випадках тією ж самою партією. Сьогодні такі ситуації є скоріше правилом, ніж винятком. Щоб компенсувати пов'язані з ними неминучі й очевидні витрати, з'явився механізм «стримувань і противаг», контрвлади, поділу влади за вертикаллю, контролю з боку мас-медіа, інститут омбудсмена та інші.

У доктрині функціонального поділу влади одна з основних цілей - досягти ефективного функціонування державного механізму в цілому і кожної гілки влади зокрема. Поділ та спеціалізація праці завжди ефективні. Найпродуктивніше це виявляється у сфері виконавчої влади, де ієрархія поряд з децентралізацією управління зумовлює найбільший економічний і соціальний ефект. Важливо відзначити й політичну ефективність поділу влади, яка виявляється у зменшенні ризику тиранії, можливості обслуговування окремих груп, незалежно від того, більшість це чи меншість.

Баланс виконавчої та законодавчої влади постійно змінюється, але це не означає, що коли одна гілка розширює свої повноваження, то друга обов'язково їх втрачає, хоча й таке можливо. Йдеться про поглиблення повноважень, що визначаються чинною Конституцією. Конституційна реформа в Україні передбачає необхідність реформування взаємовідносин виконавчої та законодавчої гілок влади. Лише продумана система стримань і противаг зможе забезпечити їхню взаємодію та взаємозалежність, знизити гостроту конфронтації всередині державного механізму й забезпечити необхідну політичну стабільність у країні.

Однак розвиток демократичних держав свідчить, що функціональний поділ державної влади на три гілки ще не є достатньою гарантією дійового контролю громадянського суспільства за діяльністю державного механізму. Світова практика пішла шляхом створення зовнішньої системи контролюючих органів за роботою державного механізму поза гілками влади. Тенденція відособлення цих органів хоча і визначилась, але ще далека від завершення. Проте є всі підстави стверджувати, що це посилить контроль громадянського суспільства над державою.

Використана література

1. Алескеров Ф., Ортешук П. Выборы. Голосование. Партии. — М., 1995.

2. Брегеда А. Ю. Основи політології. — К., 1997.

3. Гаджиев К. С. Геополитика. — М., 1997.

4. Галей С, Рутар С. Основи політології. —Львів, 1997.

5. Кухта Б. З історії української політичної думки. — К., 1994.

 Скачать реферат