Позакласна робота з іноземної мови у середній загальноосвітній школі

Протягом року проводять одне-два відкритих заняття, на які запрошують і не членів гуртка. Такі засідання популяризують роботу гуртка, збуджують інтерес до вивчення іноземної мови і в інших учнів.

Роботу гуртка планують, план складають на півріччя; планувати роботу гуртка можна й на цілий рік.

Успіх роботи мовного гуртка значною мірою залежить від того, наскільки продумано і вдало органі

зовує її керівник. Він детально планує й готує кожне засідання, добирає потрібну літературу, наочні посібники, консультує гуртківців, навчає, як треба працювати над запропонованою літературою, як готувати реферат чи повідомлення, як добирати найбільш промовисті факти для ілюстрації теоретичних положень, де їх відшукати. Проте вчитель ні в якому разі не повинен підміняти учнів, давати їм готовий виступ, інакше вони втрачають інтерес і потяг до роботи.

Потрібно, щоб робота гуртка не замикалася у вузьких рамках, а ставала здобутком інших класів, школи, тому робота його повинна популяризуватися оголошеннями, виступами гуртківців у стінній пресі, по радіо.

Виготовлення таблиць, мовних плакатів — один із видів роботи мовного гуртка. Це своєрідна популяризація норм літературної мови серед учнів школи. Гуртківці під керівництвом учителя розробляють зміст і виготовляють орфоепічні й орфографічні таблиці. Так само популяризується використання приказок і прислів'їв про працю, дружбу, мир. Такі таблиці вивішують на певний час у кабінеті іноземної мови або в спеціально організованому «Куточку мови» й після ознайомлення учнів з ними замінюють іншими.

Позакласне читання як засіб формування читача

«Забудьте про позакласне читання!» — іноді доводиться чути в деяких школах. Сьогодні вчителю іноземної мови не вистачає годин для опрацювання творів, запропонованих Програмами — стверджує дехто із словесників. Дійсно, це так. І реалії сучасного шкільного життя вносять певні корективи у плани вчителя. Та хіба можна відмовитися від головної мети вивчення літератури у школі — залучити до читання, зацікавити найкращими художніми творами, адже відомо, що вдало організоване позакласне читання впливає на якість класного, націлене на розширення кола знань, умінь та навичок, необхідних для розвитку читацької культури. Воно сприяє формуванню мотивів звертання до книги та потреби у самостійному читанні художніх творів.

Позакласне читання — це вид самостійного читання учнів, що здійснюється під керівництвом учителя на основі рекомендованих списків творів, запропонованих чинними Програмами з іноземної мови.

Задача позакласного читання — не тільки проконтролювати самостійне читання учнів, дати йому необхідний напрям, розвивати любов до книги, літератури, зацікавити школярів тим чи іншим твором, творчістю того чи іншого письменника, навчити їх орієнтуватись у «книжковому морі» літератури, розширити їхні знання з літератури даного часу, а ще й ліквідувати прогалини у знаннях учнів, закріпити вміння використовувати аналіз (елементи аналізу) під час вивчення творів, прочитаних самостійно, бути сполучною ланкою між вивченням програмних творів у класі та самостійним читанням учнів за власним вибором.

Зміст позакласного читання складається з:

- вивчення кола читання учнів;

- формування мотивів звертання до книги;

- засвоювання певних знань, умінь та навичок, необхідних для організації самостійного читання учнів.

Основними види робіт із позакласного читання:

- анкетування;

- індивідуальні та колективні бесіди;

- «звіти» учнів про самостійне читання творів;

- ведення читацького щоденника;

- складання маленьких каталогів з картками, що містять бібліографічні відомості та коротку анотацію;

- ведення альбому власних ілюстрацій до творів;

- ведення робочого зошита з позакласного читання;

- складання анотацій, післямов, передмов до книг;

- написання рецензій, відгуків, рефератів та творів на книгу;

- проведення засідань гуртка книголюбів.

Так, анкетування проводиться для того, щоб дізнатися, що читають і як розуміють учні прочитане. В результаті анкетування вчитель оцінюватиме точність та емоційність висновків та суджень учнів про прочитане, взагалі, ставлення школярів до читання, а також мотиви звертання до того чи іншого твору.

Під час індивідуальних чи колективних бесід учитель також може дізнатися про те, що читають учні після уроків, що їх цікавить, якій літературі вони віддають перевагу, і використати це на уроках позакласного читання, при складанні списків літератури, яку школярі мають прочитати влітку. Врахування інтересів та смаків учнів допоможе не відштовхнути їх від книги взагалі, а, навпаки, залучити до читання.

Один чи два рази на рік (а може, і більше, якщо дозволяє час) доречно буде провести уроки - «звіти» учнів про самостійне читання творів. На таких «звітах» школярі мають розповісти, які книги, яких авторів вони прочитали із списку літератури для позакласного читання. Учитель з’ясує, чи сподобалися їм ці твори, чим вони їх вразили, що цікавого та корисного для себе школярі винесли завдяки читанню. Вчитель може запропонувати учням розказати про прочитані ними твори, що не входять до списку літератури, та попросить пояснити, що приваблює школярів у цих книгах. На таких заняттях доречно буде чи самому вчителю, чи підготовленій творчій групі учнів розказати про новинки «книжкового світу», а саме: про нові твори та нових авторів, нові цікаві видання відомих уже творів, нові переклади, оригінальні точки зору на знайомі учням книги, що з’явилися в періодичній пресі чи інших виданнях тощо. Звичайно, що всі види робіт на такому занятті-звіті будуть сприяти розширенню читацького кругозору школярів.

Доброю традицією у практиці викладання іноземної мови у багатьох школах є ведення читацьких щоденників. Така форма роботи учнів дозволяє вчителю не тільки проконтролювати читацьку діяльність школярів, а й дає змогу вивчити коло читання учнів. Періодично вчитель може проводити заняття-презентації читацьких щоденників», які цікаві тим, що направлені на розвиток навички поглибленого уважного читання. Як правило, учням також подобається така форма заняття, на якому кожен має можливість перевірити себе, почути заслужену похвалу, пережити ще раз прочитані найулюбленіші сторінки книги.

Складання маленьких каталогів з картками, що містять бібліографічні відомості та коротку анотацію, викликає на перших порах певні труднощі у школярів і потребує попередньої підготовки й учнів, й учителя. Пропонуючи таке завдання, вчителю необхідно провести декілька занять у бібліотеці на теми: «Знайомство з бібліотекою, її фонди. Види каталогів та їх призначення». Важливо навчити школярів заповнювати картки для власних каталогів, на яких будуть міститися такі дані за планом:

1. Прізвище та ім'я автора книги (якщо є).

2. Назва книги.

3. Її упорядник (якщо є).

4. Назва видавництва та рік видання.

5. Коротко (у двох — трьох реченнях) про що книга та для кого вона призначена.

6. Де її можна знайти. (Наприклад, у книжковій шафі, на третій полиці зверху; в юнацькій бібліотеці; у Марини Іванової тощо).