Іменник як частина мови та методика його вивчення у початкових класах

Учені Паужа Й.Ф., Коваль Г.П., Хорошковська О.Н. підкреслюють, що для забезпечення транспозиції, необхідно дотримуватись певних умов. А саме:

наявність міцних знань, сформованих на уроках рідної мови;

оптимальне співвідношення навчального матеріалу на уроках першої і другої мов;

вміння усвідомлювати свої дії, мати здатність до узагальнення свого досвіду, набутого під час виконання п

рактичних вправ, а також уміння застосовувати його в новій навчальній ситуацій;

використання вчителем методів і прийомів навчання, спрямованих на перенос і застосування знань, умінь і навичок на новий навчальний матеріал;

індивідуально-психологічні особливості дитини: здатність до навчання, гнучкість і самостійність мислення, уміння швидко включатися в роботу та інші.

Явище інтерференції, або негативного переносу знань, умінь і навичок спостерігається найчастіше під час засвоєння матеріалу, який не збігається в обох мовах або має частковий збіг. Наприклад, під час засвоєння розбіжності у роді іменників (степь – степ, Сибирь - Сибір) чи їхніх числових форм (дверь –двері, листья – листя, медвежонок - ведмежа). Інтерференція відбувається внаслідок того, що учні не розрізняють або недостатньо розрізняють мовні засоби української та російської мов, змішують мовні системи.

З приводу подолання інтерференції О.Н. Хорошковська пише: «…Можна зробити такий методичний висновок: методи і прийоми навчання мають бути спрямовані на формування вмінь чітко розмежовувати явища української та російської мов, вироблення диференційних установок на мовлення».

Отже, методика має враховувати ступінь збігу навчального матеріалу російської і української мов і на цій основі слід добирати такі методичні прийоми, які б в одних випадках були спрямовані на позитивний перенос уже набутих на уроках російської мови знань, умінь і навичок, а в інших – запобігали інтерференції.

Зміст і завдання вивчення українських іменників у російськомовній школі

Іменник – чи не найбільш досліджена частина мови. Це не дивно, бо з давніх-давен почали виділяти два класи слів – ім’я та дієслово. Ядро першого склали іменники, бо інші частини мови сформувалися пізніше, а деякі, як-от прикметники, числівники, розвинулися з іменників. Та незважаючи на тривалу історію дослідження іменників, досі «є питання, на які мовознавча наука ще не дала остаточної відповіді. До них, зокрема, належить і природа лінгвістичної категорії роду, числа і відмінка іменників, яку й сьогодні трактують по-різному».

Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник та його категорій, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мовленні. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку.

Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови, як на уроках російської, так і української мови.

Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, у порівнянні з російською, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників в українському мовленні і правильне їх написання.

Державні вимоги щодо рівня загальної підготовки учнів під час вивчення частин мови визначаються так: уміти розрізняти слова, що належать до різних частин мови, за питаннями, групувати їх, змінювати, правильно вживати в мовленні.

Основне навантаження на вивчення іменника припадає на 4-й клас. Саме тут, розширюються уявлення четверокласників про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви, удосконалюються розуміння граматичного поняття однини/множини. Учні знайомляться з такою граматичною категорією, як рід українських іменників, активізуючи знання, засвоєнні на уроках російської мови, спостерігають за розбіжністю роду й числа деяких іменників у російській і українських мовах. Діти вперше знайомляться з назвами українських відмінків і питаннями до них, навчаються доречно і правильно користуватися українськими іменниками в усній і писемній формі.

Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів. Перший – підготовка учнів до усвідомлення того, що поняття «іменник» в українській мові, як і в російській, передбачає формування вміння розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо). Це може здійснюватися за допомогою транспозиції знань.

Другий етап вивчення іменника передбачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їхнім смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) й закріплення їх у терміні «іменник». Ця робота теж здійснюється шляхом транспозиції знань.

Третій етап полягає в поглибленні знань про смислове значення іменників, розширенні знань про власні і загальні назви, засвоєнні форм роду, числа, відмінків. Особлива увага при цьому приділяється випадкам розбіжності. Досягається вивчення цього матеріалу завдяки застосуванню порівняльного методу.

Четвертий етап передбачає формування уміння свідомо користуватися українськими іменниками для висловлення своїх думок, як усно, так і на письмі.

Загальне поняття про іменник починає формуватися в дитини ще в добукварний період на уроках рідної мови. Саме тут класовод навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає.

Надалі в учнів поступово формується вміння «працювати» зі словом як узагальненою назвою предмета. Скажімо, учитель вимовляє слово стіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити.

Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що? Уміння ставити до слів і назв предметів запитання хто? чи що? прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти під час розмовного курсу української мови.

Діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів, - на питання що? З цією метою учитель здійснює систематизацію слів – назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту.

Поняття «число» засвоюється учнями на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв’язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці у процесі засвоєння рідної мови, адже, практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (кукла – куклы, лялька – ляльки, яблоко - яблоки). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається у школі.

На уроках української мови під час вивчення числа іменників учитель має змогу спиратись на знання учнів, отримані на уроках першої мови.