Методика викладання трудового навчання

Історія системи оцінювання

Потрібно сказати, що бальна система оцінювання має багату історію.

Уже в Києво-Могилянській академії була певним чином відпрацьована система оцінки навчальної діяльності та здібностей учнів. Вони тоді були такими: “весьма прилежен”, “весьма понятен и надёжен ”, “добронадёжний”, “хорош”, “зело доброго учения”, “очень добр”, “добр, рачителен”, “весьма средствен”

, “ниже средствен”, “ниже средствен,плох”, “неизрядного успеха”, “весьма умеренного успеха”, “малого успеха”, “понятен, но неприлежен”, “понятен, но ленив”, “прилежен, но тупого понятия”, “понятен, но весьма нерадив”, “не худо успевает”, “не худ”, “не совсем худ”, “малого успеха”, непонятен”, “не совсем туп”, “туп и непонятен”, “туп”, “очень туп”.

Пізніше в школах дореволюційної Росії спостерігались різні підходи до оцінки навчальної діяльності учнів. Так, наприклад, відповідно до статуту Міністерства Освіти 1804 року вводилася система оцінок успіхів учнів. З кожної дисципліни директор визначав певне число кульок для з’ясування рівня знань школярів. Найвищий рівень успішності визначався 90 кульками. За статусом 1818 року рівень знань учнів визначався уже за чотирибальною цифровою системою (“4”, “3”, “2”, “1”).

Наприкінці 19 початку 20 століття у дипломах та атестатах оцінки позначалися словами “відмінно”, “вельми добре”, “добре”, “досить добре”, “посередньо”, “слабо”. Поширювалась також п’ятибальна, семибальна, дванадцятибальна шкала оцінок.

У зарубіжній практиці відомі різні системи оцінок, які різняться як у принципах, так і у виборі способів виставлення. Так, у Німеччині поширена шестирівнева шкала оцінок. Кожній із них відповідає визначена сума балів: відмінно (1)= 15-14-13 балів; добре (2)" 12,11,10 балів; задовільно (3) = 9, 8, 7 балів; нижче задовільного (4) = 6 - 5 - 4 бали; слабко (5) = 3 - 2 - 1 бали; незадовільно (0) = 0 балів.

У Данії в молодшій школі оцінки не виставляються. У середній же охоплює оціночні показники від 0 до 13. Так, якісному показнику "відмінно" відповідають такі кількісні: 13 (надзвичайно незалежна і відмінна відповідь чи робота); 11 (незалежна і відмінна); 10 (відмінна, але не завжди незалежна). Якісний показник "середньо" пов'язується із такими кількісними вимірниками: 9 (відповідь чи робота дещо вища за середню); 8 (середня); 7 (посередня). Показник "склав непевно": 6 (відповідь та робота дещо непевні, але в основному задовільні); 5 (непевні та незадовільні); 4 (дуже непевні та незадовільні). Неприйнятність відповіді чи роботи пов'язується з кількісним показником 0.

У Франції, наприклад, знання ліцеїстів під час складання випускних екзаменів оцінюють 20-бальною шкалою (від 0 до 20). До того ж для кожного предмета встановлюють певний ваговий коефіцієнт, за допомогою якого визначається значення цього предмета для обраної учнем спеціальності, профілю або відділення ліцею. Зважаючи на це, оцінки з профілюючих предметів набувають вищої ваги.

Для встановлення об'єктивності оцінювання в європейських країнах паралельно з внутрішнім використовують зовнішнє оцінювання. Воно дає змогу отримати дані щодо якості знань учнів на регіональному або національному рівнях для своєчасного вжиття заходів щодо поліпшення освітньої справи.

В історії вітчизняної освіти в радянський період в оцінюванні знань учнів спостерігалося кілька поворотних моментів. Наприклад, у травні 1918 року були відмінені бальні оцінки знань і поведінки учнів. У вересні 1935 року було встановлено п'ять словесних оцінок: "дуже погано", "погано", "посередньо", "добре", "відмінно". У січні 1944 року словесну систему оцінки і поведінки замінили цифровою п'ятибальною системою, "одиниця" і "двійка" якої в умовах так званої командно-адміністративної системи стали носіями в основному каральної функції.

Новітні критерії оцінювання досягнень

За останні роки широкого використання здобули тести, як одна із форм перевірки засвоєння учбового матеріалу. Тести – це завдання специфічної форми, які дозволяють оцінити степінь оволодіння учнями навчального матеріалу. Однією з найбільш важливих переваг тестового контролю вважається висока степінь об’єктивності виставлення оцінок, так як надається можливість точного підрахунку правильних і неправильних відповідей. Використання тестів в процесі навчання є одним із раціональних доповнень до методів перевірки знань, умінь та навичок учнів. Тести є також відмінним засобом індивідуалізації навчання, так як враховують психологічні особливості учнів.

Та нажаль у вітчизняних навчальних закладах досить рідко і не систематично використовується тестування для оцінки знань учнів. Хоча за кордоном цей метод педагогічної діагностики використовується як безпосередньо в шкільній практиці, так і для вивчення стану викладання окремих дисциплін та стану викладання в регіонах.

Як бачимо існує багато підходів та пропозицій щодо пошуків найбільш ефективних шляхів вдосконалення системи перевірки та обліку успішності учнів. Кожен з них має свої як позитивні так і негативні сторони. Тож назріла потреба в цілісній розробці цієї проблеми і обґрунтування системи контролю та оцінки знань, умінь та навиків учнів, яка б відповідала сучасним вимогам щодо організації навчального процесу.

Сутність естетики

Технічна естетика – наукова дисципліна, яка вивчає закономірності формування та розвитку гармонійного середовища (предметного), предметних умов діяльності людини у всіх сферах життя. Виникла та розвинулася на стику таких наук, як: соціології, соціальної психології, фізіології людини, ергономіки, економіки, технології виробництва тощо.

Вирішує такі завдання: розробка принципів організації та формоутворення оптимального і гармонійного предметного середовища у відповідності з вимогами та потребами всіх людей і з врахуванням вимог ергономіки й технології виробництва; створення методики художнього конструювання виробів та їх комплексів, які відповідають всім вимогам технічної естетики, соціальній корисливості, функціонального та ергономічного вдосконалення. З’явилася вона порівняно недавно. Технічна естетика – теорія дизайну. Дизайн та технічна естетика повинні формувати гармонійне предметне середовище й сприяти ефективності виробництва, тобто служити тісним зв’язком трудової діяльності і естетики.

Естетика як наука про „досконале” і „прекрасне”, про закони творчого освоєння довкілля, спрямована передовсім на спосіб буття людини, сенс якого полягає у виробничо-практичній діяльності.

В процесі трудової діяльності людини намагалась пристосувати природу до своїх потреб, але процес цей відбувався не стихійно і не лише у відповідності до практичних потреб, а згідно естетичних законів, тобто у відповідності із духовними запитами людини, вищою метою яких була довершеність і краса. Мета естетичної діяльності знаходиться не зовні, а в самій людині, яка завжди творчо підходить до процесу праці і організації свого життєвого середовища. Тому існує діалектичний взаємозв'язок між естетичним і творчим характером людської діяльності. Естетична діяльність є невід'ємним компонентом трудової діяльності, тому естетичний аспект притаманний будь-якому різновиду соціальної практики. Естетичне ставлення людини до оточуючого світу і трудової діяльності визначає основний зміст і призначення промислового мистецтва.